Про Коропець із вільної енциклопедії (Wikipedia)

Коропе́ць — селище міського типу Монастириського району Тернопільської області, розташоване у місці впадання річки Коропець у Дністер. Центр селищної ради, якій підпорядковані села Світле та Стигла. До Коропця приєднано хутори Діброва і Додатки.

Від вересня 2015 року — центр Коропецької селищної громади.

Населення — 3752 особи (2002).

Містечко відоме своїм палацом та костелом. Також є дендропарк.

Рельєф

Рельєф горбистий. пагорб Лиса сягає 363 м, пагорб Пастівник — 355 м, пагорб Пар — 240 м. Наше містечко знаходиться у західному регіоні національного парку Дністровського каньйону в Коропецько-Дністровській долині. На схилах річкових долин Коропця і Дністра утворюються яри і балки. Поверхня селища має нахил з півночі на південь.

Тектонічна будова, геологія і корисні копалини

Територія Коропця розміщена в межах Волинсько-Подільської плити, яка є частиною Східно-Європейської Платформи. На глибині 2000-3000 м залягає давній докембрійський кристалічний фендамент. Поверхня його вкрита осадовими породами ранього протерозою, палеозою, мезозою та кайнозою. Найдавніші породи, з яких складений фундамент, на поверхню не виходять. Можна спостерігати відслонення девонських відкладів(палеозою) в долинах річок Дністер та Коропець. До них належать: аргіліти, пісковики. Вони перекриті породами кайнозойської ери — лісовидними суглинками, пісками, галькою, гравієм.

Провідне місце належить природні будівельним матеріалам і сировині для їх виробництва. Є поклади гранітів, але вони залягають на великій глибині і недоступні для видобутку. По берегових схилах Дністра і Коропця зустрічаються невеликі скупчення фосфоритів.

Історія

Давні часи

Поблизу Коропця виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, трипільської та давньоруської культур. Поселення трипільської культури розміщено на узгір'ї за костьолом, недалеко від кургану, що носить назву Ганова Могила. На поверхні поселення зібрано уламки розписної кераміки, що зберігається у Львівському історичному музеї

Середньовіччя

Перша писемна згадка — 1421 p., коли польський король Владислав II Яґайло заклав у ньому парафіяльний костьол, поселення належало королю «ab antiquo» (тобто було королівщиною). 1427 року місто мало маґдебурзьке право. 1453 Коропець — у посіданні Міхала «Мужила» Бучацького або його найстаршого сина — снятинського старости Міхала (помер після 1474 р.); того року місто отримало підтвердження своїх прав. В «Актах гродських і земських» воно фігурує, зокрема, як лат. super opidum у 1464 році.

У середині XV ст. Коропець — повітовий центр Галицької землі Руського воєводства (повіт існував недовго, до складу входило 11 місцевостей, які потім були включені до складу Галицького та Коломийського повітів). Від 1461 p.— власність Кердеїв; пізніше — в управлінні — Яна Коли^[6]. 1589 — дідича Монастириська, львівського каштеляна Яна Сененського, який сприяв тут зміцненню замку. 1600 року перша дружина тоді жмудського старости Яна Кароля Ходкевича Зоф'я Мелецька згадана як власниця Коропця.^[

Коропець на фрагменті спеціальної мапи України Боплана, 1650

1607 року Коропець сильно зруйнували (зрівняли із землею) кримські татари, з часом місто втратило свої права, стало селом. На початку XVII ст. місто належало брацлавському воєводі Стефану Потоцькому. 1664 року в Коропці проживали 119 господарів, 7 ремісників, багато будинків були порожніми. 1672 року Коропець спалили турецько-татарські орди. В наступні десятиліття власниками продовжували бути Потоцькі — нащадки С. Потоцького (зокрема, його онук — белзький воєвода Стефан Александр).

1766 року король Станіслав Авґуст надав Феліціянові Яблоновському (титулувався старостою коропецьким) королівщину Коропець та села Космирин, Новосілку Коропецьку, Стінку.

Австрійські часи

Під кінець XVIII ст. Коропець був власністю Мисловських гербу Равіч, з цієї родин власниками були: Францішек (в 1790 році), Іґнацій (ксьондз, записав маєток братанку Теофілу (помер 1829 року)), Антоній, Альфред, його син Альфред. Останній 1893 року продав маєток Станіславу Бадені, який незадовго перед смертю заповів його сину Станіславу Генрику. Потім дідичем був його молодший брат Стефан (*1885-†1961), який був останнім дідичем.^[8]

За часів Австрії (від 1772) Коропець належав до Станіславського округу (циркулу, крайсу; від 1867 — до Бучацького повіту).

1819–1820 років внаслідок повені потерпіли понад 80 дворів.

6 лютого 1908 р. в селі було перевиборне віче (перед ярмарком, який проходив того періоду щотижня), на якому співали пісню Івана Франка «Не пора, не пора москалеві, ляхові служить», «Щоб усіх хрунів загнати між свиней до кучі…». Попереду йшов Каганець Марко, який невдовзі був вбитий жандармами (етнічними поляками).^[10]

Діяли філії українських товариств «Сокіл» (від 1904 р.), «Просвіта» (від 1906 р.), «Січ» (1910 р.), «Луг», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа», кооператива «Єдність», страхове агентство компанії «Дністер».

Перша світова

Під час Першої світової війни через село пролягала лінія фронту.

Період ЗУНР

Місто — в складі Західно-Української держави.

Період ІІ-ї Речі Посполитої

Після поразки національно-визвольних змагань наприкінці вересня 1920 р. Коропець захопили польські війська. У 1926 р. було засновано Коропецьке відділення (філія) української Районової Молочарні (засновники: Ілько Максимів — скарбник, Микола Мельник — книговод, Андрій Довбенко — голова Надзірної ради, Павло Павлюк — перший директор, Микола Маркевич — член надзірної ради, Михайло Соляник). У 1931—1933 р. збудовано новий будинок Районової Молочарні (на відкритті був доктор Іван Макух). Діяла польська районова молочарня.

У 1927 р. працювали майстерня з виробництва спортивних човнів, ґуральня, олійні, 4 масарні, ресторан, пекарня.

Перший радянський період

З приходом більшовиків на площі, де щовівторка проходив ярмарок, відбувся мітинг, на якому виступали інженер Микола Дутикевич (раніше був лісничим у пана), селянин Михайло Мельник, також єврей. Закінчився виконанням українцями, поляками, євреями гімну «Ще не вмерла Україна». На 3-й день обрали правління: голова — Микола Маркевич, секретар — Степан Гнатюк (був також перед цим), голова сільради — Онуфрій Садівський. Через кілька тижнів вибрали депутатів Народних зборів Західної України: Максиміва Ілька, Євстахія Петришина. У 1940 р. тимчасове правління зліквідували, утворивши Коропецький район УСРР. Перший голова — Борисенко (з Великої України), голова парткому — Антонюк (також зі сходу). Адміністрація розташовувалась у палаці Бадені.

Від червня 1940 до 1959 років Коропець — райцентр УРСР.

Нацистська окупація

Від 8 липня 1941 до 22 липня 1944 року Коропець — під німецько-нацистською окупацією. Наприкінці липня 1943 року поблизу міста проходило з'єднання С. Ковпака.

У 1941, 1957, 1969 та 2008 роках були великі повені.

Радянський період

1984 року Коропцю надано статус селища міського типу

Час відновлення Незалежності України

5 липня 2016 року Коропець відвідав Богдан Гаврилишин.

Пам'ятки

Фото без опису

Пам'ятник Т. Г. Шевченку

Богдан Гаврилишин

палац графа Бадені (19 ст.)
церкви:
- Успіння Пресвятої Богородиці (1795, дерев'яна; реставрація 1992)
- святого Миколая (2002 р.; почали будувати в тридцятих роках XX ст., відновили лише за сучасності)
римо-католицький костьол (19 ст.)
2 каплички
меморіальний комплекс воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1975, скульп. І. Каніковський, Г. Нардак, братська могила. Пам'ятник — скульптура воїна на прямокутному постаменті).
Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Коропецька грабина.

Пам'ятники

Марку Каганцю (1994)
Тарасу Шевченку (1996, скульп. Р. Романович).

Пам'ятні знаки

діячам ОУН і воякам УПА (1992)
насипана символічна могила УСС (1991)
з нагоди надання магдебурзького права (1998)
пам'ятний хрест на місці розстрілу 14 воїнів РА.

Палац графа Бадені[ред. • ред. код]

Палац графа Бадені.

Палац колишнього власника цих земель, польського графа Станіслава Бадені (брата Казиміра Бадені) розташований серед будівель дитячого інтернату. У палацовому паркузбереглися величезні старі дерева, зокрема, екзотичні (наприклад, платани).

Палац у Коропці збудований у класично-синкретичному стилі з розкішними бароковими ліпними геральдичними атрибутами, серед яких між рушниць і мисливських ріжків почесне місце займає барельєф з зображенням перехрещених коси і ціпа.

Особливо в палаці вражає мистецьке використання кольорової деревини для паркету та панелей на стінах.

Граф Казімєж (Казимир) Бадені (1846–1909) був намісником Галичини, прем'єром Австрії та міністром внутрішніх справ. Прославився «баденівськими виборами» до парламенту 1897 року, коли був запроваджений антиукраїнський терор.

Історії палацу (версія)

На початку XIX століття родина Мисловських (власники на той час містечка) спорудила в Коропці палац. Центральна частина була двоповерхова, а до центральної частини по обидві сторони було прибудовано одноповерхові бічні крила. В 1893 році Коропець переходить у власність маршалка Галицького сейму, графа Станіслава Марціна Бадені (пол.Stanislaw Marcin Badeni) (1850–1912). Станіслав одразу почав перебудову замку у родинну резиденцію. Новий палац звели у стилі віденського рениссансу. Роботи були завершені в в 1906 році. Палац повстав двоповерховим, прикрашений трьома ризалітами та фігурним дахом. До нашого часу збереглася овальна бальна зала на першому поверсі палацу. Поруч з королівською залою знаходилися їдальня, бібліотека та каплиця. З іншого боку тягнулися житлові приміщення. Другий поверх складався з житлових приміщень. У Першу світову війну в 1914–1920 роках палац було сильно пошкоджено та пограбовано.

Останнім власником Коропця був наймолодший син Станіслава Бадені — Стефан Бадені (пол. Stefan Badeni) (1885–1961). Після захоплення Коропця комуністами в 1939 році, він був змушений мігрувати з родиною до Будапешту. В подальшому був ув'язнений нацистами у концтабір в Маутхаузені, де вижив. Останні роки доживав у Дубліні.

Костел святого Миколая (1860 р.)

На узгір'ї, де колись знаходилося поселення трипільської культури, височить костел Святого Миколая. В 1421 році польським королем Владиславом II Ягайлом (1351–1434) утворена фундація для будівництва в Коропці костелу. Храм був зруйнований турецько-татарськими загарбниками в 1672 році. В 1860 роках, будується та освячується новий храм Святого Миколая. В 1882 році костел було консекровано. З 1944 по 1992 рік костел не діяв. З 1992 року костел відновив діяльність належить римо-католицькій громаді (у 2014 році ксьондз — Даріюш Пєхнік).

Дерев'яна церква Успіння Пресвятої Богородиці (1772 р.)

Церква Успіння Пресвятої Богородиці (1772 р.)/(2012 р.)

Дерев'яна церка Успіння Пресвятої Богородиці. (1772 р.)

Пам'ятний знак з нагоди надання магдебурзького права

У селищі Коропець, по дорозі на Горигляди, з правої сторони від дороги, на пагорбі знаходиться дерев'яна церква Успіння Пресвятої Богородиці. Споруджена церква в 1772 році. В 1992 році церква була відреставрована. Верхня частина храму та куполи були покриті залізом. До церкви ведуть сходи поміж деревами.

З лівої боку, на початку сходів, стоїть камінь з написом: «Збудовано на кошти Данчук Михайла Матвійовича з Німеччини уроженця села Коропця та громади селища»'.

Соціальна сфера

Діють загальноосвітня школа I–III ступенів ім. М. Каганця, загальноосвітня школа І ступеня, ПТУ-34, школа-інтернат для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки батьків, музична школа, дошкільний заклад, народний дім «Галичина», бібліотека, історично-краєзнавчий музей, комунальна лікарня, лікарня ветиринарної медицини, МП «Терноцвіт», «Артеміда», «Ласощі», «Любисток», ПП «Консул» ПП «Галинка» ПП «Оксанка», магазин будівельних матеріалів.

Відомі люди

Народилися

громадсько-політичні діячі Богдан Гаврилишин
Голубовський Дмитро Степанович — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017.
Є. Гринчишин
М. Довбенко,
Марко Каганець — громадсько-політичний діяч
Ілько Максимів — громадсько-політичний діяч
громадські діячі Д. Пілецький, П. Тимків,
художники С. Мельниченко, Я. Миськів,
Мороз М. — лікар

Працювали

актор М. Данчук
Герой соціалістичної праці Павлина Дворська,
оперний співак І. Шмигельський.

Померли

Загинув (за однією з версій^[15]) Хамчук Петро (псевдо «Бистрий») (1919— 21 січня 1947) — командир сотні «Сірі Вовки», курінний командир УПА. Лицар Бронзового Хреста Бойової Заслуги.

Цікаві факти

2002 кіностудія «Кінематографіст» зняла фільм «Коропецька Швейцарія, або Великдень з Богданом Гаврилишиним».